Історія писанки:

В Україні споконвіку існує звичай на світлий весняний празник дарувати один одному розмальоване яйце. Воно символізувало Сонце, відродження життя. У вес-няному часі було ще й ознакою пробудження природи. Це - тотем, призвістка любові й радості.

Християнство пов'язало писанку з Великоднім святом.

Своїм корінням історія виготовлення писанки сягає дохристиянських часів. Науковці вважають, що вона існувала в період родового ладу. Підтверджують таке рипущення археологічні знахідки. Так, в описі колекції писанок К. Скаржинської (Лубенський музей), дослідник С. Кулжинський зазначає, що в давніх похованнях виявлено пофарбовані шкаралупи яєць, а також яйця полив'яні, керамічні, з мармуру.

Дослідник не без підстав доводить, що писанки були поширені там, де мешкали слов'яни... "Яйце, - пише він, - з незапам'ятних часів було предметом релігійного поклоніння і входило у звичай різних сторін культу, в тому числі й поховання".

Історія зберегла кілька легенд, у яких подано своєрідне осмислення ритуалу дарування великоднього яйця. Найпоширеніша притча про Марію Магдалину, яка, дізнавшись про Ісусове Воскресіння, пішла до кесаря Тиверія зі словами "Христос Воскрес!", - подала йому червону крашанку як символ воскресіння Ісуса Христа, як ознаку відродження християн до нового життя. (Зауважимо, крашанка - то пофарбоване в один колір яйце, а червоний символізує спасіння через кров Ісуса).

Ймовірно, що церква уже існуючий звичай готувати навесні крашанки та писанки визнала, освятила його й включила до власних відправ. Так своєрідно поєдналися язичницькі і християнські переконання.

Культура приготування писанок постає перед нами як продовження і розвиток минулого.

Писанку розмальовували жінки. Допомагати мамі могла старша дочка. У деяких місцевостях - дівчата, які збиралися заміж. Починалося дійство з певними молитвами-формулами-заговорами. Треба було знати цілу систему приписів та формул, щоб надати витворові чарівної сили.

В давнину для виготовлення писанок треба було добути живий вогонь, що вважали найвищим чаром. Друга чарівна і вседіюча сила полягала в тому, що писали її чистим бджолиним воском, натуральними барвниками. А майстриня сиділа на вивернутому кожусі.

Воду для фарбування набирали до сходу сонця, щоб була "не почата", добре відстояна, подекуди — снігову, талу. (До речі, воду, в якій мили писанки, вважали цілющою. її зберігали, зливали під дерева, кущі, щоб добре родили). Щоб зберегти живу силу, яйця ніколи не варили. Ними не гралися, їх не їли. Під час христосування ними тільки обмінювалися або дарували. Дівчата дарували писанки своїм нареченим.

Христосувалися ж і розговлялись - крашанками.

Вадим Щербаківський зазначає "... писанки лежали від Великодня аж до Вознесіння в мисці на столі або на покуті на лавці, або під образами на невеличкій кутковій поличці в покуті, на видноті, щоб завжди були вони під рукою для ритуальних потреб".

Від миті нанесення на яйце штриха, знака чи фарби його вже вважали добродійним. Звичай фарбувати — красити, розписувати яйце виник із вродженої потреби людини у творчості як вияв ідейного і естетичного її життя.

"З писанкарством, — розповідає майстриня з Чернівців Л. Канюка, — на Буковині пов'язаний цікавий обряд, що дійшов до нас з незапам'ятних часів. У великодню ніч біля постелі клали сокиру, а поруч — посудину з водою, в якій плавали писанки-галунки (неорнаментовані, пофарбовані в один

колір чи лише поцятковані яйця). Вранці діти, встаючи з постелі, ставали на лезо сокири, щоб бути сильними, як криця, а відтак вмивалися водою з галунками, щоб бути гарними як писанка... "

Отже, українська народна писанка має давню історію. Ще в прадавніх слов'ян її використовували в обрядах зустрічі весни. Пізніше, після введення християнства, вона ввійшла в обряд святкування Великодня.

 

Орнаменти:

Найдавніші зразки писанкової орнаментики мають ідеографічний характер. Експонати з Київщини, Чернігівщини (XIX ст. ) вирізняються скупим декором: на зафарбовану в два — три кольори поверхню яйця нанесено рисунок — ідею. Така стриманість навряд чи є свідченням браку майстерності. Скоріше, ідея вимагала певного стилістичного вирішення.

З цього погляду, цікава писанка з Київщини XIX ст. (назва не збереглася). На жовтому тлі білим контуром обведено 4 пелюстки (пальці, ріжки), обіперті на бічний пояс через Х-подібний хрест. Тепла барва писанки засвідчує, що пов'язана вона із сонцем. Прохання до Світила чи засторога.

Сонцю присвячено писанки з Чернігівщини (XIX ст. ). З-поміж інших вирізняється та, де на рожевому полі білою лінією обведено 8 жовтих пелюсток, уміщених всередині 8 великих, від яких розходяться короткі білі промінчики. Лаконічний орнамент підпорядковано головній ідеї: умилостивити, воздати хвалу Сонцю - джерелу тепла, життя. Ці малюнки — символи йдуть з глибокої давнини. То звернення душі до Бога. Жіночої душі.

Не випадково майже в кожній писанці пошановано навіть ознаки сонця — вогню, життєдайної сили землі.

За орнаментом української писанки можна виділити декілька стилістичних зон: Наддніпрянщину, Поділля, Полісся, Волинь, Прикарпаття, Карпати.

Орнамент Східних Карпат геометричний, поліхромний, мальований тонесенькими жовтими та білими контурами. Основою композиції є нескладні схеми зірки, хреста, трикутника, ромба, часто збагачені зображеннями звірків, птахів та дрібними рослинними мотивами. Тварини (птахи, коні, олені) за звичай згруповані парами або розташовані в рядочок. У деяких селах та містах орнамент укладений на писанці так, що ділить її на три поля по типу "барильця", "берівочки". Композиція дуже близька за характером до місцевої вишивки. Колорит писанок біло-жовто-червоно-чорний з пе-ревагою в деяких селах жовтого, червоного чи чорного кольорів. Зелену барву побачите дуже рідко.

В Україні кожна місцевість, село - то своєрідна школа народного орнаменту з локальними особливостями, характерними візерунками, власною палітрою кольорових сполучень. Умовно можна стверджувати, що писанкарки Київщини віддають перевагу білому, ясно-синьому, фіалковому, темно-червоному, жовтому тлу, рисунок наводять білим або жовтим. На Поліссі, Волині, частково Поділлі - ясно-червоне поле, оранжеве. Поділля знає також чорні писанки, деколи з темним і блідим тлом, контуровано виведеним рисунком. На Буковині переважають жовто-білі та оранжево-білі фарби на темному тлі. Вражають барвисті гуцульські писанки. їх кольори ясні. На червоному тлі нанесено жовті й білі контури, іноді додано зеленого, чорного, синього кольору. Геометричний орнамент компонується з дрібних елементів. Декоративний характер має сітка (решітка), що виповнює всю поверхню трикутників, ромбів, чи мережка з дрібних квадратів. Важливим геометричним елементом є "безконечник". Популярні тут символи - кінь, олень.

Різноманітність символів віддзеркалює регіональні особливості кожного району. Однак деякі мотиви поширені по всій Україні. Припускаємо, що то найдавніші узори.

Професор С. Килимник нарахував понад сто символів, що дійшли до нас. Тради-ційним, найпоширенішим, головним є знак Сонця. Узор цей на Україні здавна. Триніг, свастика, рожа, зірка - знаки, що уособлювали Світило.

Вбачаючи в пташиному яйці таїну природи (округлість і колір жовтка нагадують сонце), наші пращури наносили на нього певні обрядові й магічні знаки - прохання до космічних сил про допомогу. Коли йшлося про погоду, врожай, малювали знак Сонця. (Червоний колір теж вважали його знаком). А зооморфним образом сонця був півень, провісник ранку і втілення мирних занять. Малювали часто лише гребінець або "курячу лапку". Таке яйце вважали талісманом, з ним людина привертала до себе, умилостивлювала добрі сили, відвертала лихі.

В українській писанковій орнаментиці свастику ще називають ламаний хрест, вітрячок, кривулька, косиця, лелія. Зі сполученням двох свастик постає новий мотив - зірка. Трираменним її різновидом є відомий з глибокої давнини тригвер (трикверт) або триніг.

Третім символом Сонця є восьмираменна (рідше шестираменна) зірка, звана також рожею. На наших писанках цей знак має назви: зірка, сонечко, рожа з різними прикметниками (бокова, дрібна, порожня), айстра тощо. Майже натуралістичною емб-лемою сонця є коло з променями або низка рисок, які розходяться від центру довкруги кола.

Хрест на додаток до філософської символіки прибрав конкретний історичний факт. З часом символ хреста був так пишно декорований, що його форма губиться в орнаменті.

Виявом філософської думки є "безконечник" (кривулька, вуж, циганські дороги). Цей орнамент - спадок трипільської культури. Замкнена хвилясто-подібна лінія, що ритмічно в'ється й означає "нитку життя", є знаком вічності, руху небесних тіл, зокрема Сонця, місяця, безконечної зміни дня й ночі, пір року, а також символізує поступ, повторення, зміни. Назва походить від суцільності форми, що в численних закрутах в'ється завжди вперед, без видимого закінчення. Між цими вигинами пропорційно вміщено три зірки чи три невеликі триноги. Мотив дуже популярний на

Київщині, Поділлі, Гуцульщині.

Як відзначалося, забарвлення великоднього яйця також мало чітке значення (звичайно, з оглядом на місцевість). Червоний колір найдавніший. Він означав радість, любов, для молодих - надію на одруження. Це і символ Сонця. Близька за значенням жовта фарба (вохра). Присвячена небесним світилам, вона сим-волізувала тепло, уособлювала підвищену енергетику духу. Була побажанням — запорукою врожаю в господарстві, приросту покоління. Червона з білим - пошана до духів, подяка за охорону від злих сил. Кілька фарб (4-5 разом) - родинне щастя, мир, любов.

Зелена - весну, воскресіння природи, багатство рослинного і тваринного світу. Чорна з білим - пошана до духів, вдячність за охорону від лиха,

Виявом ідеї любові скрізь була ясна колористична гамма. Тому традиційні мотиви набувають великої позитивної емоційної сили.

Геометричний орнамент писанок складається з великої кількості лінійних і фігурних елементів. Різноманітність мотивів творить тут відповідний уклад рисунка.

Велику різновидність спостерігаємо серед великодніх яєць з рослинним орнаментом: гілочки, квітки, гірлянди, листки, вазонки. На Київщині тільки з двох мотивів — дубового і вишневого листочків — майстрині виконують сорок вісім різноманітних візерунків.

Писанки з тваринними мотивами бачимо рідко. Відтворюють цілі фігурки (коник, олень, риба, голуб, півник, павич, метелик, бджілка) або тільки їх частини, ("курячі лапки", "крильце", "волові очка" та інші).

Повсюдно поширені писанки з предметними мотивами ("грабельки", "вітрячки", "млиночки", "гребінці" тощо).

Рідше на Україні спостерігаємо орнаментальні мотиви з народної архітектури ("дзвінички", "віконця", "дашки"), що творять елемент суцільного узору. За звичай їх виводять контурним малюнком.

 

Техніки:

Узори виконують різними технічними прийомами. Широко вживана, наприклад, техніка розпису воском за допомогою спеціального писальця. В окремих районах (Південне Поділля, Буковина) поширена техніка краплення — капання воском безпосередньо на яйце восковою свічкою. В деяких місцевостях Волині і При-карпаття побутує техніка зіскрібання (різьблення, дряпання) пофарбованого вже яйця. Забарвлення в один колір (червоний, синій, зелений, жовтий) характерне для всієї України. Пофарбовані в такий спосіб яєчка називають "крашанками", "галками", "галунками", "сливками", "мальованками".

Для фарбування брали барвники домашнього виготовлення: відвари з кори дерев, настої рослин, згодом — анілін.

Щоб одержати багатоколірну писанку, поступово на різному тлі зарисовують окремі мотиви розтопленим воском, неодмінно зберігаючи послідовність кольорів від найяснішого до най темнішого. Малювати починають від білого яєчка, яке купають спочатку в жовтій, потім червоній, а під кінець учорній фарбі. Розмальовані воском на білому, жовтому і червоному тлі елементи й мотиви утворюють орнамент відповід-ного кольору на чорному тлі.

Малюнок на яйці майстрині за звичай виконують рухом від себе. Відповідно до наміченого узору, його поверхню ділять на дві, три, чотири або й більше поздовжніх чи поперечних ділянок. Від кількості й напряму ліній, в основному симетричних, залежить структура орнаменту. На поверхнях, розмежованих лініями, розміщують орнаментальні мотиви, які ритмічно чергуються. Писанкові мотиви рисують контурами та площинами. Одноколірні площини обводять білими або кольоровими контурами.

Також широко розповсюдженою була техніка «дряпанки» - на пофарбованому в один колір яйці (жовтий чи зелений, червоний) видряпано рослинний орнамент.

 

Писанка сьогодні:

Сучасні сувенірні писанки роблять з дерева та розфарбовують сучасними барвниками, різьблять, інкрустують камінням, бісером чи навіть соломкою. Малюнки можуть бути традиційними орнаментальними чи сюжетними. Також є унікальні писанки з гусиних чи, навіть, страусиних яєць з вирізуванням чи фарбуванням. Натомість кожна писанка виробляється та оздоблюється (розмальовується) вручну і є чудовим сувеніром чи подарунком до будь якої події.

Додаткові матеріали по темі писанок:

• Галерея писанок до Великодня
• Стаття Дмитра Пожоджука "Давність української писанки", Артанія 1999р.
• Стаття про писанки та писанкарство. Людмила Пономар, етнолог, кандидат історичних наук.