Категорії

Лялька "Українка"

Артикул:
501210-2

Назва:
Лялька "Українка"

Кераміка, Ручна робота


Ціна:
96 грн.


Ляльки у традиційному вбранні, ляльки-мотанки, «вузлові» кукли.
 
Історична довідка:
Народні ляльки в окремих селах Середньої Наддніпрянщини по ріках Дніпру, Росі, Сулою, Тясмину, Золотоношці роблять вузловим — найпростішим — способом. Вони не мають рук, ніг, у деяких із них єдиною об'ємною частиною є голова. Риси обличчя здебільшого схематично зображуються хрестами, набраними з чорних, червоних або різнокольорових ниток. Є ляльки з «пустими», позбав-леними рис, обличчями. У селах Середньої Наддніпрянщини їх створювали приблизно до середини 1960-х років, у поодиноких випадках — до середини 1970-х років.
Ляльки з Карпат за своєю природою сюжетні та декоративні — «Гуцул і гуцулка», «Довбуш і молодиця». В їх основі — дерев'яні, виточені на верстаті фігурки. Одяг їх імітує, а іноді й копіює, давнє гуцульське святкове вбрання з усіма атрибутами (люлька, топірець, крайка, табівка, черес, бесаги та ін. ) та прикрасами (дукачі, ґердан, селенка, коралі тощо). Це порівняно великі за розміром ляльки. Виготовляються вони традиційно на продаж або на замовлення. У 1960— 1970-х роках їх робили Василина Данилюк («Дячиха») з села Яворів Коівського району та Марія Грепиняк з села Снідавка того ж району.
Відомі в Карпатах і суто ігрові ляльки для дітей. Однак вони не мають традиційної внутрішньої основи або спільної іконографічної ознаки.
Майже по всій території України колись були поширені ляльки з соломи, трави, очерету, льону, конопель, кукурудзи (у більш пізні часи), головок маку, кори, моху, гілочок і листя. В окремих місцевостях з соломи, трави, очерету та льону і понині їх роблять способом зав'язування та накручування, дещо схожим на той, яким виготовляють вузлові ляльки з тканини. Можна думати, що так само створювались колись із соломи обрядові божества Купайло, Марена, Кострубонько, Баба. Дідух, Русалка тощо. 
 
Символіка:
Перевага жіночих зображень над чоловічими пояснюється досить просто: з жіночим образом з давніх часів пов'язувалося уявлення про божество родючості. У період раннього землеробства часів трипільської культури досить умовні та схематичні жіночі постаті з глини (пізніше в одязі та з натуральним волоссям) перебували біля вогнища, під вогнищем, у зерносховищах і тому, слід припустити, крім головної функції божества родючості, були наділені функціями божества хатнього вогнища, господарок вогню, захисниць, охоронниць. Властивості та риси жіночого зображення як божества родючості, а також заступниці багатьох хатніх робіт — прядіння, ткацтва, вишивання — збереглися та закріпилися у слов'янському язичницькому і християнському середовищі. Тому українські народні жіночі зображення з глини мають таємничий велично-монументальний вигляд, втілюючи обрали богині родючості, божества добробуту і достатку Мокоші, заступниці хатніх робіт Параскеви П'ятниці.
 «Невдовзі після зелених свят, у понеділок Петрового посту, робили Русалку — солом'яну ляльку в жіночому вбранні. З нею йшли в поле і там співали, водили хоровод. У центрі хороводу з лялькою в руці танцювала й робила всілякі вихиляси найбільш моторна і спритна жінка.
Потім хоровод ділився на тих, що нападали, і тих, що оборонялися, тобто захисниць Русалки. Боротьба закінчувалася розриванням ляльки і розкиданням соломи, з якої вона зроблена» (О.Найден, Історія української іграшки)
 
Найбільше розповсюдження:

 
Лялька "Парочка" (501210-49) Лялька "Українка" (501210-46)