Напевно, скільки існує Світ, діти в ньому забавляються ляльками. У всіх народів існують прості у виконанні ляльки-мотанки, вузлові, з ниток, трави, соломи, тканин та ін. Як правило, силует у них робили досить умовний. Насамперед, позначалися голова і тулуб, причому обличчя було без деталей або з намотаним нитками хрестом. Такі ляльки давали можливість дитині не прив'язуватись до міміки ляльки і, залежно від стану дитини, її гри, вкладати іграшці різноманітний настрій, характер, емоції. З часом, коли з'явилися ляльки з обличчям, для художників існувало правило робити для них збірний образ, ні в якому разі не копію з конкретної людини.

Лялька, котра знаходиться в домі, уособлює його дух, є його Берегинею, що захищає, допомагає мешканцям, створює неповторну атмосферу житла тощо. Здавен, коли хотіли, щоб жінка народила дитину, їй дарували ляльку. Цей звичай зберігся зрештою до наших днів. Ми часто бачимо її на капоті весільного авто разом із квітами та стрічками.

Коли дитина робить сама ляльку, а потім бавиться нею, то стає подібною до Бога, котрий сотворив усе суще, в тому числі і людину. Сам процес її виготовлення в мініатюрі ніби повторює створення маленької людини.

Слово "ЛЯЛЬКА", за висловом відомої в нашій країні художниці-скульптора іграшок пані Ядвіги Василевської з Києва, означає "Любов Явлена ЛюдсЬКА".

Працюючи вже 10 років в Українському центрі народної культури "Музей Івана Гонча ра" завідувачем сектору "Тканина",  викладаючи курс вишиття у студії при музеї, завжди мріяв побачити українські ляльки в народному вбранні. У всьому світі такі ляльки становлять предмет гордості, уособлюють національний дух, завжди є сувеніром №1 як для мешканців у своїй країні, так і для численних гостей з-за кордону. Так склалося, що на громадських засадах понад 6 років працюю в науково-методичному центрі "Іграшка" при Міністерстві освіти і науки України. За всі 6 років, на жаль, не затверджували жодного зразка ляльок, тим більше в народному вбранні. І от разом із пані Ядвігою, яка має 35- літній досвід створення іграшок, кілька років тому вирішили розпочати роботу зі створення галереї образів ляльок-українок. Передувала цьому робота над такими, що нагадують давні, архаїчні ляльки-мотанки з лляних та бавовняних ниток, одягнутих у зменшені копії народного вбрання різних регіонів країни.

У своєму історичному розвитку українську націю склали різні племена, етноси, що здавен населяли ці прекрасні родючі землі. Видатний етнограф Хведір Вовк на початку XX сторіччя написав книгу, в котрій визначив п'ять типів українців, що вирізняються своїм зовнішнім виглядом. От, власне, ці типажі і буде брати до уваги Ядвіга Василевська під час роботи над ляльками. Вона опрацьовує фотоматеріал з архівних джерел кінця XIX — початку XX сторіччя, використовує сучасний матеріал з етнографії.

Неможливо створити просто ляльку-українку. Це за рисами має бути українка-киянка, українка-подолянка, українка-гуцулка тощо. Збірного образу не може бути також і через костюм, котрий є визначальним у зовнішньому вигляді людей різних історико-етнографічних регіонів. А ще багато місцевих відмін усередині кожного регіону. Тому можна сміливо зробити за п'ятьма типажами 50 по-різному одягнених ляльок.

Пані Ядвіга створила вже три ляльки — киянку Катерину, Наталку-Полтавку та полісянку Олесю. Кожна з них, за висловом авторки, являє собою певну "музу". І кожен, хто дивиться на них, все-таки вибере для себе по духу одну. Так, Катерина є рукодільниця, натхненниця рукотворного ремесла, Наталка — співачка, обдарована чудовим музичним слухом, надихає інших на музику та пісні. Олеся — чарівниця, Мавка, котра добре знається на травах, на природному лікуванні. Вона виразниця всіх лікарів, цілителів, знахарів. Кожна лялька, що виходить з-під рук Ядвіги Василевської, несе на собі не просто прекрасний образ українки, котрий надзвичайно естетично привабливий. Ці твори несуть передусім значний духовний потенціал, який допомагає розкритись природним здібностям та обдаруванням кожної людини, Богом закладеним дарам, талантам. Кожна з ляльок, іще до свого народження, жила в творчій аурі художниці, надихаючи, підбадьорюючи її під час роботи, наперед визначивши своє ім'я. Ім'я як код, життєва програма, визначає характер, сукупність рис, відповідно і дію, вплив на людей, котрі спілкуються з конкретною лялькою. Все так, як і в людей.

Я. Василевська спочатку ліпить образ ляльки (голівку з шиєю, руки до ліктів та ноги до колін) зі скульптурного сірого пластиліну з воском. Потім починає робити гіпсові "чорнові" форми. З цих форм, відливає гіпсові "чорнові" скульптурні деталі. Вручну їх полірує, після робить "чистову" форму з опрацьованих деталей. І лише тоді з "чистових" форм робить відливку зі скульптурного міцного гіпсу. Однак, знову ще треба полірувати, фарбувати деталі. Кожна деталь має каркас з мідного дроту, який дозволяє зробити гнучкий манекен. Тулуб шиється з тканини і всередині наповнюється для об'єму. На завершальній стадії розписуються очі, додається перука з штучного волосся. Наклеєно вії, позначено губи, нігті, наводиться рум'янець на щоках.

Паралельно під час роботи йде виготовлення вбрання. Спочатку — обдумування найхарактернішого для даного району колориту. Потім підшуковується потрібний матеріал. Буває, на цьому етапі витрачається багато часу, бо немає сировини, щоб відтворити або імітувати давні полотна, мануфактурні рукотворні та машинні тканини. Коли матеріали підібрано, настає час включитись у безпосереднє виготовлення деталей. Над одним костюмом робота триває приблизно місяць. Працює колектив з 4-х або й 5-ти чоловік, які виконують вишиття, ткання, плетіння, пошиття верхнього вбрання, виготовлення прикрас, манекену, якщо лялька з ниток.

Спочатку вибирається характерний крій та оздоба сорочки. То — один із найважливіших визначальних чинників народного одягу. Часто конкретне село мало своє оздоблення сорочок. Але не всі орнаменти можуть підійти. Прораховується модуль орнаменту, вибирається тонке полотно. Ляльки мають зріст 50 см. Цей розмір вибрано як найменший, у якому можливо відтворити тонкощі крою та особливості оздоблення. Тоді, відповідно, сорочка має бути довжиною 42 см, а рукави з уставками — 21 см. Звичайно, то копітка справа. Адже сорочка повністю відповідає крою, стилістиці, оздобленню і пошита за всіма правилами.

Орнамент на українських сорочках вельми розмаїтий. Це багатство залежить від віку людини, її соціального, родинного статусу, а також від обряду чи ритуалу, для якого призначено те чи інше вишиття, регіональних особливостей. Так, наприклад, колись по всій Україні вишивали "білим по білому", червоними, синіми, чорними нитками. Білі вишивки характерні для предків-слов'ян, котрі поклонялися Вогню, Сонцю. Через те здавен по всіх наших землях білили ззовні і всередині хати, білили добре полотно для одягу та рушників і оздоблювали їх білими вишивками. Вірячи в сили природи, предки фарбували вишивальні нитки у багатьох рослинних відварах, котрі часто використовують з лікувальною метою, зокрема, в корі дуба, щоб вишиття приносило силу, міць. Фарбуючи прядиво, жінки вірили, що чудодійна, помічна сила рослин перейде до людини через узір. Найбагатшим і найпопулярнішим в українців завжди був червоний колір. Його бачимо в дитячому вишитті, весільному одязі наречених, в рушниках як тканих, так і вишитих, обрусах, хустках тощо. Серед регіонів багатством червоного кольору виділяється Полісся. Червоний колір, як найактивніший серед усіх інших, популярним був через те, що він насичує життєвою енергією все довкола себе, захищає від негативних проявів або, як кажуть, від зла. Разом із тим, як білий і червоний, популярний в Україні був чорний. Це колір землі, багатства, достатку, врочистості (не варто його трактувати лише як колір смерті). Якщо червоний та білий випромінюють із себе енергію, насичують нею життєвий простір, то чорний поглинає, вбирає в себе енергію, інформацію. Зрештою саме тому контактерські малюнки завжди виконують чорним чорнилом. Культ такого кольору залишився на наших землях на Поділлі — районі досить староосвоєному, землеробському ще з дотрипільських часів. Подільська техніка низинки, що імітує ткання, і орнаменти, нею вишиті, належать до одних із найдавніших у світі.

До сорочки "нанизується" весь комплекс народного вбрання: поясне — залежно від району то може бути плахта, обгортка, спідниця, запаска, фартух, крайка чи пояс; нагрудне — керсетка, горсет, камізелька, кептар; головний убір — хустка, намітка, вінок, чільце; прикраси, аксесуари; взуття.

Безперечно, такі ляльки — унікальний вид рукотворного мистецтва. Вони завжди можуть бути тільки в одному примірнику. Навіть коли часом трапляється робити копії, то не завжди можна знайти знову таку ж тканину.

Вишиття на сорочках також не хочеться копіювати, завжди є інтерес спробувати нове оздоблення.

Нині завдяки сприянню, фінансовій підтримці пані Наталі Яресько створено ко-лекцію з 13 ляльок із ниток у вбранні різних регіонів України. Завдяки фінансовій підтримці пані Ольги Атаманенко формується колекція з ляльок, котрі відтворюють типажі різних регіонів України. Цю збірку планують експонувати на різноманітних тематичних виставках в Україні. А вперше згадані вище три ляльки вже виставляли на щорічній виставці в Національному музеї Тараса Шевченка "Українська традиційна іграшка та лялька" (25.12.2003 — 25.01.2004)

Мета всієї цієї роботи — привернути увагу знавців, науковців, виробничників до створення національних за духом, колоритом ляльок, іграшок. Адже всі давно втомились від чужоземних іграшок, котрі несуть у собі агресивний, мілітаристський потенціал, іграшок, котрі руйнують дитячу психіку, викривлюють ще не сформовану свідомість малечі. Всі ці "іграшкові" проблеми — не "іграшки" і дуже серйозно постають перед сучасниками.

Ляльки, котрі ми почали робити, доступні у виконанні. По великому рахунку, ці колекції покликані пробудити зацікавлення в дітей та дорослих створити самому ляльку, вишити для неї одяг. Ця робота надзвичайно захоплююча. Вона несе великий емоційний позитивний вплив, дозволяє і меншим і старшим землякам відчути себе УКРАЇНЦЯМИ, пробуджує їхній генетичний код, самосвідомість.

У перспективі бачиться нам створення, окрім колекційних ексклюзивних, також сувенірних та ігрових ляльок у народному вбранні. Це можуть бути, крім готових, варіанти, коли пропонуватимуться гарно виконані різноманітні ляльки з комплектом тканин, фурнітури для того, щоб дітям самим чи разом із дорослими вишити та пошити одяг для них.

Юрій МЕЛЬНИЧУК

Фото Олександра ТУРЧИНЮКА

 

Також пропонуємо переглянути:

• Каталог крамниці Український Сувенір у категорії Ляльки.
• Галерея ляльок 

---