У художній обробці деревини Гуцульщини найповніше збереглись і дійшли до наших днів кращі традиції народного мистецтва минулого. Так, майже не змінились окремі давні мотиви плоского різьблення на дереві, які були поширені по всій Україні.

Традиція оздоблювати різьбою дерев'яні побутові предмети сягає Київської Русі. Сучасні центри художньої обробки деревини знаходяться на Прикарпатті, Буковині, Закарпатті, Полтавщині, Чернігівщині, Київщині тощо. Хоча ці центри розташовані достатньо далеко одні від інших, їх декоративно-вжиткове мистецтво має чимало спільного в характері різьбленого орнаменту (використання геометричного узору), в технічних прийомах оздоблення поверхні виробу (в більшості вона полірована, лакована чи тонована), в асортименті виробів столярної і токарної роботи (шкатулки, тарілки, скриньки, бочечки та ін.).

Але в кожному центрі мистецької обробки деревини наявні свої історично зумовлені особливості. Так, геометрична різьба Гуцульщини відрізняється від плоско-рельєфної різьби Полтавщини як характером орнаменту, так і технічними прийомами її виконання. У полтавців, які відчули деякий вплив професійних художників, переважають рослинні мотиви з використанням силуетних зображень птахів, тварин (причому форми їх округлі й м'які), гуцульський же узор складається з геометричних елементів, які характеризуються чіткістю, прямолінійністю форм. Водночас для оздоблення меблів та невеликих побутових предметів на Полтавщині використовували і клиноподібну тригранно-виїмчасту геометричну різьбу (дещо подібна до гуцульської). Отже, загальне і часткове характерні для кожного центру різьблення на дереві.

На духовний світ і естетичні уявлення гуцулів величезний вплив мала природа Карпат, з якою ніби злилося життя в цьому краї. Багата фантазія горян виявилася в яскравому своєрідному мистецтві, зокрема в різьбленні на дереві. Гуцули здавна були скотарями. Чабани вирізали на палицях зарубки, вели облік овець і свій календар, вони оздоблювали нескладним різьбленим узором ціпки, з якими ходили в горах, сопілки, посуд для масла та сиру тощо. Різьбу виконували звичайним ножем, вона складалася з контурних ліній-борозенок з різноманітним штрихуванням.

Різьблені та інкрустовані вироби прикрашали й інтер'єр гуцульського житла, узгоджуючись із предметами інших видів вжиткового мистецтва. Різьблені мисники (полички на посуд) заставляли барвистими керамічними виробами, різьблений стіл застеляли вишиваною скатертиною. Національні елементи народного мистецтва і тепер бачимо в оформленні житла та громадських приміщень. Вдало узгоджуючись із сучасною обстановкою та інтер'єром, вони надають йому художньої виразності (фото 1).

Протягом тривалого часу на Гуцульщині від батька до сина, від діда до внука передавались різні види техніки плоского різьблення, елементи орнаментів, принципи побудови орнаментальних композицій, способи виготовлення інструментів для їх виконання.

Багатий і різноманітний комплекс різної складності елементів різьблення на дереві та інкрустації. З них народні умільці складають орнаментальні мотиви, стрункі композиції. Вони відбирають і мистецьки сполучають ці елементи в єдине ціле. В гуцульському різьбленні та інкрустації поширений і замкнений орнамент (в квадраті, колі, трикутнику та ін.), і неперервний (в смузі-бордюрі). В орнамент замкнених площин вміщують різні розетки та інші складні фігури.

Майже немає орнаментальних мотивів, які втрачають своє значення і забуті різьбярами. Зрідка з'являються нові, узгоджуючись із традиційними. Нові елементи входять в орнаменти органічно. Зберігаючи традиції гуцульського різьблення та інкрустації, народні митці розвивають їх відповідно до вимог часу. В орнамент вводиться різноманітна емблематика, тематичні і портретні зображення. Так, Ф.Шкрібляк часто зображав на декоративних тарілках сцени з народного життя. Різьбяр М.Тимків уперше створив на тарілці портрет Т.Шевченка, а майстер В.Данилюк — тризуб.

Важливим принципом декоративно-вжиткового мистецтва є органічне поєднання естетичного та корисного. Хоч трапляються випадки, коли той чи інший дерев'яний виріб, що мав у свій час певне практичне призначення, в подальшому поступово втрачає його, стає предметом цілком декоративним. У гуцульському різьбленні на дереві та інкрустації це — декоративні тарелі, обкладинки альбомів та книг з портретними зображеннями видатних осіб, сюжетними картинами.

Гуцульщина — етнографічна частина України, розташована в південно-східній частині Карпат (верхів'я річок Тиси, Сучави, Черемоша, Прута, Бистриці та ін.) й охоплює гірські території Прикарпаття, Буковини й Закарпаття.

Наявність великих лісових масивів у краю сприяла розвитку різних видів обробки деревини, зокрема й художньої. Корені цього виду декоративно-вжиткового мистецтва сягають у далеке минуле: початком плоского різьблення на дереві можна вважати перші зарубки на корі дерева, різьблені знаки — помітки власності (ділянки землі, дороги в лісі і т.д.). З давніх-давен різьблене оздоблення побутових предметів було пов'язане із символікою язичницького культу. Магічні знаки, за уявленнями наших далеких предків, повинні були оберігати їх від усякого лиха й нещастя. Вирізаючи на поверхні дерев'яної посудини певний знак, вони вірили, що це захистить уміщене в ній від псування, а знак, зображений над вікном чи входом, відгородить від біди житло. Після того, як християнська релігія відтіснила язичество, основним "оберегом" став хрестик (крижик), з яким, попри все, співіснували і язичні символи. Різноманітно поєднуючись, найпростіші різьблені елементи складали геометричний орнамент. Будь-який орнамент — стійкий елемент етно-національної культури, що зберігає свої особливості протягом тривалого часу.

Дерев'яна тарілка колись служила тільки посудом. Тоді її оздоблювали нескладним орнаментом. З часом вона втратила практичну функцію, на зміну дерев'яній тарілці прийшли керамічні, порцелянові та металеві. Однак це привело не до зникнення дерев'яної тарілки, а до посилення її чисто декоративної функції. Тарілка змінила зовнішність (стала мілкою), і оздоблюють тепер не лише її краї, але й дно, яке часто служить декоративним центром. На ньому вміщують і орнамент, і сюжетні зображення або портрети.

У декоративно-вжитковому мистецтві дуже важливу роль відіграє матеріал, з якого виготовляють той чи той виріб. Від його особливостей і технології обробки залежить і характер відповідного зображення. У процесі художньої обробки враховуються такі властивості деревини, як щільність, пружність, опірність впливу вологи та ін. Деревина, призначена для різьблення, повинна бути без дефектів (сучки, червоточина, косоволокнистість, завилькуватість, гнилизна та ін.). Велике значення має характер зрізу дошки. Народні умільці використовують не радіальний, а лише тангентальний розріз дошки, оскільки тоді різьба краща.

Ростові волокна або шари разом із серцевинним промінням створюють певний малюнок — текстуру дерева. Кожній його породі властива певна текстура з різноманітним малюнком, від дрібного, ледь помітного, до великого, виразного, від простого до складного. Залежно від розпилу дерева (радіального, напіврадіального, напівторцевого та ін.) виходять різноманітні текстури в межах однієї породи. В одних порід (горіх) вона яскраво виражена, в інших майже непомітна (липа). Особливо легко обробляються липа, вільха, осика — м'які породи з однорідною деревиною.

Для різьблення та інкрустації гуцульські митці широко використовують дику грушу віком 40-50 років, якій властива багата градація кольору — від світло-золотистого до темно-коричневого. На ній вирізають дрібний малюнок з чіткою деталізацією, досягаючи тонкої "гри" світла і тіні. Окрім груші, в гуцульській різьбі бачимо також деревину явора, сливи, горіха, яблуні, тиса, кедра, вільхи, липи та ін. Різьблені вироби фарбують дуже рідко. Оскільки структура і колір деревини різних порід різні, то однакові орнаментальні мотиви, виконані на різних породах, набувають неповторної своєрідності.

Гуцульська різьба — плоска. Основний її прийом — неглибокі вирізи. Залежно від характеру вирізів-заглибин виділяють чотири види різьби.

1. Контурна різьба, або гравірування, — на деревину наносять неглибокі й неширокі борозенки. Нею послуговуються для зображення давніх мотивів — "ільчасте письмо" (перехресне штрихування), "кочела" (коло), "драбинки" та ін. У минулому народні умільці, щоб досягнути контрастного зображення, втирали у вирізані канавки сажу.
2. Тригранно-виїмчаста різьба — на поверхні деревини вирізають тригранні заглибини-пірамідки. По-різному нахилені до світла грані трикутників створюють "гру" світлотіні, пластично оформляючи поверхню дошки. Цим способом виконують орнаментальні мотиви: "зубці", "віконці" (чотиригранні заглибини), "копаниці" (тригранні ямки).
3. Нігтевидна різьба складається з вирізів у формі нігтя, що утворюють орнаментальні мотиви "парканець", "сльозки", "плаїки" та ін.
4. Різьба плоского рельєфу на "вибраному" точкованому тлі, що включає стилізовані зображення рослин, тварин, людей, а окрім того, зображення гербів, емблем, зірок та ін.

Перелічені види плоскої різьби в декоративному оформленні виробів за звичай поєднуються. Характер такого поєднання залежить від творчих можливостей митця. Для різьби використовують різні інструменти — різці, стамески, долота (їх налічується близько 50).

Дуже виразний матовий різьблений орнамент на блискучому (полірованому чи лакованому) фоні. Шліфувати і полірувати вироби можна і після виконання різьби, але тоді є небезпека викришити різьбу й залити вирізи лаком чи політурою. Тому усталився такий порядок виготовлення різьблених виробів: після столярної обробки виріб шліфують відповідним папером і на його поверхню столярним циркулем чи металевим розміточним пером з допомогою лінійки наносять орнаментальне зображення, що відповідає формі предмета; калькою чи копіювальним папером не користуються, бо малюнок під час різьби стирається, олівцем проводять лише допоміжні лінії під час креслення малюнка; їх не вирізають і під час другого шліфування витирають; залишаються лінії, проведені циркулем, по яких і вирізають орнамент; після нанесення малюнка поверхню ще раз протирають дрібним шліфувальним папером, потім ватним тампоном, просякнутим політурою і обгорненим м'якою ганчіркою, легкими круговими рухами полірують виріб.

Художня обробка деревини на Гуцульщині не обмежується лише різьбою. Тут поширена також інкрустація різнокольоровою деревиною (природних відтінків і фарбованою), перламутром, кольоровою жерстю, декоративним дротом, барвистим бісером, рогом. Такий орнамент відзначається багатством ритмів, форм, кольорових вирішень. Залежно від матеріалу, з якого складається інкрустація, розрізняють такі її види.

Художня виразність інкрустації досягається гармонійністю кольорових сполучень, а також контрастом кольорів матеріалів, з яких її створюють: деревини (природних відтінків і фарбованої), металу, перламутру, бісеру, рогу. Як правило, інкрустація в гуцульському народному мистецтві поєднується з різьбою. В одних випадках переважає різьба, в інших — інкрустація.

Сучасний орнамент різьблення на дереві відзначається неповторною своєрідністю. Залежно від змісту, характеру, складності виконання в ньому розрізняють чотири групи мотивів.

1. Найдавніші й найпростіші за формою мотиви, що складаються з лінійних елементів: "драбинки", "шнурочок", "ільчасте письмо", "кривульки", "зубці", "смерічки" і чимало інших. їх використовують для оздоблення країв виробу, замикаючи декоративну поверхню чи розділяючи її на невеликі орнаментальні частини. Лише "ільчасте письмо" використовують для покриття фону чи окремих мотивів (наприклад, "січених зубців"), щоб підкреслити і виділити їх серед інших.
2. Складніші мотиви — "квадрати", "прямокутники", "ромби", "головкате", "копаниці", "огірочки" та багато інших. їх використовують для оздоблення кайми виробів чи виділення великих орнаментальних частин. "Квадрати" і "прямокутники" великих розмірів часто розташовують у центрі виробу.
3. Мотиви орнаменту, що складаються з півкола й еліпса: "жолобки", "парканець", "пшеничка", "сльозки", "гадючка" і чимало інших. їх звичайно використовують для оздоблення нахилених і таких, що звужуються, декоративних площин та для зв'язку частин орнаменту в єдине ціле.
4. Мотиви, основу яких складає коло в поєднанні з квадратами і прямокутниками. Це "качела", "сонічко", "зірки", "ружі", "гачки", "сонішник" та багато інших. За формою вони складніші, їх вміщують у центрі декоративної поверхні виробів круглої форми (Будзан А.Ф. Різьба по дереву в західних областях України. К., 1960).

Такі мотиви різьбленого орнаменту як "драбинка", "ільчасте письмо", "кривулька", "зубчики", "копаниці", "сонічко", "ружі" та інші за формою нагадують аналогічні давньо-слов'янські. Всі інші мотиви складніших форм виникли шляхом вдосконалення й збагачення традиційних мотивів, а деякі — як творчі пошуки народних умільців. Це "ягідки", "косиці", "деревце", "кучері" та ін.

Гуцульський різьблений орнамент — дрібний та плоский, вдало сполучаючи різноманітні мотиви, — відзначається чіткістю, графічністю малюнка геометричних форм, точністю виконання. Народні умільці мистецьки, винахідливо розташовують на поверхні виробу мотиви орнаменту і створюють різноманітні декоративні вирішення.

Орнаментальне зображення на виробах органічно поєднується з їх матеріалом і формою, причому величина орнаменту завжди повинна відповідати формі та розміру виробу. Невеликий виріб не оздоблюють великим орнаментом і навпаки. Разом із тим орнамент повинен відповідати матеріалу і способу його обробки: те, що добре в різьбленні, може бути непридатним для інкрустації.

Композиція орнаменту залежить від творчої фантазії, ініціативи та уміння митця, його художнього чуття. Плоска різьба допускає велику різноманітність композиційних прийомів художнього оформлення поверхні виробів. Невелика її глибина не порушує художньої цілісності виробів, які мають різний характер, це рамки, шкатулки, декоративні тарелі і т.д. Усі вони відрізняються за формою, призначенням, а це зумовлює і певні особливості декоративної композиції. Так, для орнаменту шкатулки характерне традиційне розчленування кришки на прямокутні частини, центральна з яких, найбільша, відводиться під основний мотив.

На декоративних тарелях орнамент звичайно розташований концентрично, причому в центрі (на дні тарілки) вміщується основний мотив. У давнину по краях її часто робили написи.

Композиційною основою орнаментальних мотивів є ритм і симетрія. При цьому симетрія частіше проявляється в основних мотивах, а ритм у смугах узору, що складаються з повторення чи чергування елементів ("зубці", "кривулька", "парканець" та ін.). Такі смуги мають в оформленні виробу другорядне значення. Симетричність основних мотивів підкреслює форму виробу, сприяє цілісності її сприймання. Проте треба зазначити, що в гуцульському різьбленні точність симетрії нерідко порушується. Для митця важливо зберегти рівновагу елементів, які можуть відрізнятися за формою. Та це не знижує художньої виразності орнаменту.

Сполучення матеріалів різного кольору в інкрустації посилює ритмічність та емоціональність усього орнаменту, надаючи йому мажорного чи мінорного забарвлення. Завдання кольору — надати образу емоційний тон, викликаючи в глядача той чи той настрій. Яскраві, теплі кольори викликають настрій радості, холодні, а також темні, сірі — смуток, нудьгу.

Сприймання кольору залежить від співвідношення кольору тла й орнаменту. Якщо тло світле, майстер підбирає темніший орнамент, і навпаки, для темного тла підбирає світліший узор. Натуральний колір деревини різних порід створює м'який колорит, який вдало доповнює блиск перламутру й кольорового металу. Вміле використання кольорового бісеру також оживляє декоративну поверхню виробу. "Гра" світла і тіні створює своєрідний колористичний ефект, близький колориту вишивок.

Важливу роль у гуцульсь кому мистецтві різьблення на дереві та інкрустації відіграє також лінія. У контурному різьбленні лінія служить основним засобом зображення. Народний майстер вдається до узагальнення, створюючи лінійно-силуетні зображення в межах можливостей матеріалу і способів його обробки. В сучасному гуцульському різьбленні з допомогою контурного зображення автори створюють сюжетні картини на тонованій дерев'яній поверхні (темно-коричневому чи чорному фоні).

Лінійно-кольорові мотиви інкрустації є невід'ємною частиною конкретного предмета і сприймаються не ізольовано, а як частина того виробу, з яким зв'язані.

Сучасне різьблення на дереві та інкрустація пройшли тривалий і складний шлях творчих пошуків — новий зміст повинен вписуватись у традиційну форму декоративного вирішення виробів. Відбулися деякі зміни в композиції декоративного оформлення таких виробів. Сюжетне зображення чи портрет тепер завжди в центрі поверхні, узгоджуючись з декоративною каймою. До цієї побудови композиції народні митці прийшли після тривалих пошуків. Виявилось, що найбільш вдало з різьбою орнаментальної кайми поєднується зображення, виконане в техніці плоского рельєфу. З інкрустованим тематичним малюнком чи портретом добре поєднується інкрустований бордюр. Інколи декоративна кайма включає декоративні вислови, які мистецьки вирізаються в формі орнаменту, органічно узгоджуючись із ним. У традиційний різьблений та інкрустований орнамент вводять також національну емблематику: тризуб, герби міст, хрестики, зірки тощо. Таким чином створюються нові композиційні побудови, в яких портрет, сюжетне зображення, національна емблематика поєднуються з різноманітними традиційними мотивами. Бувши глибоко традиційним, мистецтво гуцульського різьблення та інкрустації відгукується по-своєму на все нове. Це робить мистецтво гуцулів живим, визначає його місце в сучасній художній культурі.

Дивіться також:

• Крамниця - Різьбляні тарілі
• Крамниця - Різьбляні скрині

 

Дмитро СКІЛЬСЬКИЙ,
доцент Тернопільського педуніверситету