ОРНАМЕНТ  - ОЗДОБА ЧИ МАГІЯ?

 

Мова йтиме про звичну втіху для наших очей ~ про орнаменти. Орнаменти різнокольорові, але мається на увазі і оптичні, і ті кольори, що невидимі для ока людини, тобто електромагнітні. Адже видимі кольори сумарно можуть давати зовсім інший електромагнітний колір. Колись ба­бусі-знахарки, збираючи у певні дні, а то й у певні години, лікарські зела, добре відчували, з яким кольоровим спектром пов'язана кожна квітка, і який орган тіла людини добре нею лікувати: людина сумарно теж дає» певний колір. Якщо врахувати, що кожен орган людини випромінює пев­ний кольоровий ритм і що кожна людина має свою індивідуальну робочу частоту випромінювання, то можемо собі уявити, що людина — це великий барвистий килим, зітканий з генів та емоцій, з вродженим кольором біополя, та доповнений вихованням, освітою, працею.

Отже людина - це теж свого роду орнамент. Не кажучи вже про суцільні орнаменти-ритми міської архітектури чи орнамент сільської будівлі та всього обійстя (буквально: обійти по колу, де коло як орнаментальний знак), орнаменти на самій хаті та всередині хати, орнаменти на одязі, у дереві та кераміці. Навіть ворота чи звичайні тини, не згадуючи вже про довколохатні господарські будівлі — усе було орнаментоване. «При вході до кожного дворища стояли дві липи, між якими прив'язані були гарно плетені в усякі узори ворота» (І.Франко). А орнаментика лісів та садів, адже кожне дерево теж має свій певний колір! А орнаментика співів і танців — так, так, не дивуйтеся, саме співів і танців — таке враження, ніби цілі етнографічні терени просто таки «підігнані» під певні орнаментальні ритми, бо ж відомо, що світ — це безкінечні накладення ритмів одні на одних, мовою радіестезії (на­ука про відчуття випромінювання) — це взаємо енергетичний обмін. І, як писав Володимир Вернадський: «Кос­мічне випромінювання, яке Йде від усіх небесних тіл, схоплює всю біосферу, проймає її всю і все в ній... Біосферу не можна осягнути в явищах, які на ній відбуваються, якщо буде упущено цей її зв'язок з будовою цілого космічного механізму...» Отож специ­фіку ритміки народного танцю чи співу насамперед слід вбачати в енергообміні географічного рельєфу з Космосом, у взаємо обміні інформацією між Землею та Космосом з допомогою електромагнітних випромінювань, у взаємодіях вітру Із магнітосферною плазмою тощо. Тобто на земні емоційні (творчі) ритми (музика, співи, танці, слово, особливо поезія) ніби накладаються космічні сигнали електромагнітних полів.

У давнину ці явища добре відчували ті, хто був «посвячений», тобто був поставлений «на сторожі» інтересів свого народу. Відступництво від рідних орнаментів у музиці, танцях, одягові й т.ін. трактувалося волхвами як зрада і підлягало карі. Пригадаймо, що скитського царя Скіла було пору­бано мечами тільки за те, що він потай від народу збудував собі в Ольвії підземний палац, де відправляв грецькі (чужорідні) діонісійські містерії. Подібна трагічна доля спіткала брата скітського царя СавлІя — Анакарсиса, який у 589 р. до н.е. був у Афінах послом, дружив із самим Солоном, вважався великим філософом і навіть автором винаходу гончарного круга і якоря. Повернувшись назад у Скитію, він, виконуючи свою обітницю, дану в Кізіку під час елевсинських містерій «матері богів» Кібели, вирішив стан­цювати уночі під зоряним небом риту­альний танок з бубном на шиї — і був убитий стрілою із лука своїм рідним братом — царем Савлієм за зраду рідних звичаїв...

Давні орнаменти — це не тільки зорові магічні звакі-обереги, це ще й спосіб людини вижити в конкретному часовому ритмі на землі, суголосній певному космічному ритму.

Орнаменти історичних Змієвих Валів, орнаменти астрономічних обсерваторій — кромлехів, орнаменти підземних кістяних викладів давньо­українських могильників... Нас уже давно перестало вражати те, що, скажімо, розміри давніх пірамід є пря­мо пропорційні певним астрономічним величинам І постійним числам, що ними оперує сучасна математика. Але до чого тут орнаменти? Відомо, що трипільські поселення будувалися кон­центричними колами із майданом посе­редині. Одні гадають — для загону свійської худоби, інші - для урочистих церемоній та свят. Знаючи основи радіестезії, ми можемо в певністю допустити, що солярною структурою наші предки оберігали (відпромІнювали) своє поселення від шкідливого впливу зовнішніх чинників патогенно-впливу підземного випромінювання, оскільки коло має магічно-ритуальну  функцію оберега.

Модельки трипільських хат, знай­дені під час розкопок, вказують, що хати розмальовувалися і ззовні, і зсе­редини. Цей звичай, як відомо, зберігся і в українських селах досі. Але слід визнати, що п'ять тисяч років тому трипільці малювали свої хати естетич­но досконаліше й барвистіше. Ефект­ний різнокольоровий розпис золотаво­го відтінку з жовто-брунатних, черво­нуватих, рожево-чорних смуг справ­ляє враження буйної нестримної фантазії. Тепер мистецтво стало приватніше, інтимніше. За «трипілля» мистецтво було всеосяжніше, декор­ативніше, розраховане на більші площі й дальші відстані сприйняття, Всередині давньоукраїнської хати вражала око трипільська піч із лежанкою, мала ця піч вигадливі димоходи, милувала зір розмальованим комином і розпис­ною керамікою.

У той же час існували, мабуть, своєрідні «табу» на окремі форми зображень, внутрішній енергетичний зміст яких дисонував з усім, що приховано у терміні «Добробут». Цим спід пояс­нити і цілковиту відсутність в орнамен­тиці енеолітичної епохи (в тому числі й трипільської культури) навіть на­йменших елементів кубізму чи просто — ламаних ліній, гострокутних зигзагів і т.ін. І це не дивлячись на надзвичайну абстрагованість більшості з трипіль­ських композицій. (Бандрівський М., Трипільські мотиви в часі становлення українського авангарду, рукопис).

Тепер на хвильку переключимо­ся на так звані «передавачі кам'яного віку» — на кам'яні кола, дольмени й менгіри, які, як виявляється, були складними технічними приладами — генераторами акустичних (звукові ор­наменте!) та електромагнітних коли­вань, і хоч енергія випромінювання кожного окремого каменя була неве­лика, але точне розташування (по­ляризація) всіх каменів разом і сама форма кола створювали могутній енер­гетичний потік. Тобто геометрія отворів і кути нахилу стінок, сама форма дольменів, матеріал, а якого вони виготовлені, форми втулок для отворів-лазів, їх параметри, а також орнамен­тика на стінках камер створювали надзвичайні ефекти: психотронний (на випадок війни, коли включалися час­тоти 3, 16, 35 гц, що належать до інфразвукового діапазону й біологічно руйнують живі організми) або ж лікувальний (завдяки ультразвуку). Отже споруди мали полі функціональне значення, а не були лишень астрономічними обсерваторіями (див. книгу Р.Фурдуя та Ю.Швайдака Прелесть тайни, К., 1992).

Трохи детальніше зупинимося на самих орнаментах — зубчастих лініях, спіралях, зигзагах, концентричних колах, бо саме вони й були отими підбудовними контурами, з допомогою яких «підганялися»  потрібні параметри дольмена та потрібні частоти випромінювання. Всередині дольменів часто можна зустріти поховальні горщики - теж із спеціально підібраними орнаментами, які мусили збігатися з аналогічними на стінках дольменів. Самі ж еталони копіювалися з давніших взірців. Отак ця інформація передава­лася з покоління в покоління.

Як бачимо, всюди орнаменти. Візьмімо пізніші часи — скитські. З певними видозмінами, вже більше в «звіриному» стилі, бачимо прекрасні орнаменти із скитських курганів Північного Причорномор'я VIIст, до н.е. — ІІІ ст. н.е. — неперевершене багатство золота. Навіть свої тіла чоловіки-скити часто прикрашували татуюванням — стилізованими знаками різних фантастичних тварин. Наші нинішні паперові витинанки походять від скитських аплікацій — вирізування зі шкіри.

Навіть у пантеоні так званих язичницьких богів, при князеві Воло­димиру, на Старокиївській горі стояли позолочені кумири з певною сим­волічною знаковою системою, які теж, скоріше за все, задавали певний енер­гетичний ритм-орнамент цій території.

Але орнамент, як і все у світі, любить триєдність: форма — матеріал — орнамент. Все це разом і створює потужну енергетику. Як ми знаємо, усі давні собори (місця збору людей) будувалися на «добрих»  місцях, де людина відчувала благотворний вплив енергепотоків (зон виходу екситонного газу). А ще сама конструкція собору, радіестезійно правильні форми будівлі, енергетично якісний будівельний матеріал, та особливо сама форма склепіння будови, зведена із урахуван­ням точки золотого перетину — все це, безумовно, сприяло концентрації та фокусуванні людського біополя на позаземних рівнях, що, у свою чергу, морально та фізично зцілювало люди­ну.

Так само повсякденно оберігав людину її чисто білий орнаментований одяг. Цей одяг — справжнє магічне диво. Адже добрі думки й побажання вкладала майстриня (кожна жінка була майстринею), коли вона пряла нитки, коли ткала полотно й відбілювала його на сонці, коли кроїла, вишивала й шила сорочку. Хіба це не медитація на добро, на оберіг тому, хто носитиме ту річ.

Один із найдавніших і най­поширеніших мотивів на вишивках і килимах — Праматір Світу, яка поста­вою своєю нагадує Дерево Життя або трипроменевий знак трисуття. Три-промінник — універсальний оберіг — енергетичний резонатор, який еманує на всіх електромагнітних кольорах діапазону людського єства і невидимо­го для ока — ультрафіолетового коль­ору (він оберігає людину від низьких енергетичних сутностей, від хвороб, від поганого ока, не кажучи вже про патогенне випромінювання з-під землі).

За свідченнями літописців, гап­туванням займалися тільки дівчата й жінки, які належали до вищого суспільства. Так, дружина князя Рюрика Ростиславовича Анна сама виши­вала і для своєї сім'ї, і для оздоблення Видубицького монастиря. Очевидно, цей звичай іде ще з часів орійського вер­ствового поділу суспільства, коли носіями одвічних ведичних знань і законів, творцями «ритмів життя» й «табу»- буди рамани-брахмани. А хіба узори-орнаменти не є виявом ритму життя, його кольорового дихання? Обереги-орнаменти для своєї людності могли творити й передавати в часі тільки ті, хто розумів їхнє енергетичне значення й призначення. Тобто то були люди «посвячені» — жінки-відунки-магині.

І в наші дні, як писав у «Падінні Європи» О.Шпенглер, є ще «... селя­нин — єдина природна людина, єдиний пережиток культури, який зберігся». Українського селянина не змогла до кінця придушити ні колективізація, ні голодомор, ні тотальна урбанізаційна асиміляція. А якщо точніше, то лиша­лося тільки трошки від старого патріархального селянина чи селянки, які змогли зберегти давні обряди. І хай скичовані вишивки та одяганки на середньому теперішньому рівні — глуз­ливо називають «шароваршиною» та «хуторянством», воно все одно нагадує про одну з головних ознак етнічної культури. Чомусь японці не соромлять­ся щодня ходити у своїх незручних старомодних (як для нас) кімоно, і це їм не заважає бути цивілізованою нацією. Тільки ми ладні все своє давнє обсміяти та відкинути заради якогось сумнівного прогресу.

Поки наш традиційний зручний одяг не стане щоденною потребою людини (а не лишень для сцени), поки народна архітектура не облагородить нашихжител і "тисячоліттями витворе­ний питомий енергетичний орнамент музики, слова, образотворчості не згармонізує людського єства, доти українці не відродять своєї культури.

 

Марія ШУНЬ «Український світ» 3-4.1994р.

---